вщерть
ВЩЕРТЬ (УЩЕ́РТЬ), присл.
До самого верху, по самі вінця; повністю.
Чиста, як кришталь, та погожа вода стояла сливе вщерть з кам'яними цямринами криниці (І. Нечуй-Левицький);
[Олена:] Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (М. Кропивницький);
На вулиці ми зупинилися перед безтаркою, наповненою вщерть помідорами (М. Чабанівський);
// Дуже повно, до краю.
Він хмурий і, як завжди, із вщерть набитим портфелем (І. Кочерга);
Прогуркотів трамвай, вщерть наповнений пасажирами: чоловіки й підлітки висіли на підніжках (Р. Іваничук);
* Образно. Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)