вщерть
ВЩЕРТЬ (УЩЕ́РТЬ), присл. До самого верху, по самі вінця; повністю.
Чиста, як кришталь, та погожа вода стояла сливе вщерть з кам’яними цямринами криниці (Н.-Лев., І, 1956, 197);
[Олена:] Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Кроп., I, 1958, 473);
На вулиці ми зупинилися перед безтаркою, наповненою вщерть помідорами (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 15);
// Дуже повно, до краю.
Він хмурий і, як завжди, із вщерть набитим портфелем (Коч., II, 1956, 455);
*Образно. Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть (Л. Укр., 1, 1951, 268).
Словник української мови (СУМ-11)