відбрикуватися
ВІДБРИ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДБРИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Брикаючи, відбиватися ногами (про копитних тварин).
Жеребці відбрикувалися, іржали, гризлися між собою, аж врешті помчали на болота разом зі своїми вершниками (із журн.);
// Робити різкі рухи ногами (про людей); дриґатися.
Швейк відклав трубку і почав будити фельдфебеля рахівника Ванека. Той скажено відбрикувався, а коли Швейк почав його торсати, вдарив його в ніс (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
2. перен., розм. Те саме, що брика́тися 2.
Можна, безумовно, відкидати все, відбрикуватись, але ж факти фактами (Ю. Збанацький);
Сеньйор Гаспероні відбрикувався, страшенно лаявся, називав Джузеппе, Петра та Йована дурними турками, аж поки Йован не дав йому по потилиці (С. Тельнюк);
Відрізала шматок і, поклавши його на блюдечко, підсунула мені. – Їж. Я не став відбрикуватись (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)