відбрити

ВІДБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док.

1. що. Те саме, що збри́ти.

Актор скаржився, що йому довелося навіть відбрити вуса, щоб краще було видно міміку губів (з газ.).

2. кого, що і без прям. дод., перен. Різко відповісти, вилаяти.

– Отак ти мене, Ваню, й тоді одбрив (Ю. Яновський);

– Добре, козаче, відбрив! – не розсердився, а засміявся вусань (М. Стельмах);

Навіть посміхнувся: дівча, а як відбрило, як провчило тебе, лисого. От тобі й Інка! (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. відбрити — відбри́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відбрити — -ию, -иєш, док., перех. 1》 Вибрити якесь місце. 2》 перен., фам. Різко відповісти, вилаяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відбрити — Аю, -аєш, недок., відбрити, -ию, -иєш, док. Різко відмовляти. Та чого ти його так швидко відбрила? Позустрічались би трохи...  Словник сучасного українського сленгу
4. відбрити — див. сказати  Словник синонімів Вусика
5. відбрити — ВІДБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. 1. Вибрити якесь місце. 2. перен., фам. Різко відповісти, вилаяти. — Отак ти мене, Ваню, й тоді одбрив (Ю. Янов., Мир, 1956, 176); — Добре ж ти його відбрила (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 86).  Словник української мови в 11 томах