відвозити

ВІДВОЗИ́ТИ, ожу́, о́зиш, док., кого, що.

Закінчити, перестати возити.

Уже відвозили зібраний з полів урожай (із журн.).

ВІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ВІДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. відві́з, везла́, ло́; мн. відвезли́; док., кого, що.

Везучи, доставляти куди-небудь.

Христя глянула на його – се ж мар'янівський Кирило. Се ж той, що вперше одвозив її у місто (Панас Мирний);

Він відвозив у місто вироби гуцулів і повертався з різним крамом (Н. Рибак);

Взяли Петруся молодого Та в город в путах одвезли (Т. Шевченко);

Просять машиною відвезти їх на станцію (Іван Ле).

Значення в інших словниках

1. відвозити — відво́зити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відвозити — I відв`озити-ожу, -озиш, док., перех. Закінчити, перестати возити. II відвоз`ити-ожу, -озиш, недок., відвезти, -зу, -зеш; мин. ч. відвіз, -везла, -везло; мн. відвезли; док., перех. Везучи, доставляти куди-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відвозити — Відво́зити, -во́жу, -во́зиш, -зять; відво́зь, -во́зьмо, -во́зьте; див. відве́зти́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. відвозити — ВІДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ВІДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. відві́з, везла́, ло́; мн. відвезли́; док., перех. Везучи, доставляти куди-небудь. Христя глянула на його — се ж мар’янівський Кирило.  Словник української мови в 11 томах
5. відвозити — Відвозити, -жу, -зиш сов. в. відвезти, -зу, -зеш, гл. Отвозить, отвезти.  Словник української мови Грінченка