відгинати
ВІДГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІГНУ́ТИ, ігну́, і́гне́ш, док., що.
1. Вирівнювати щось загнуте чи зігнуте; розгинати.
Роман одігнув гвіздок той, що їм [ним] забито було дверці, і вони ввійшли в порожній партер (Б. Грінченко);
Карпо Петрович одігнув палець, ткнув ним назад себе, в вікно, й застиг у гніву вирячкуватих очей та червоного кулака (М. Коцюбинський).
2. Відхиляти край, кінець чого-небудь або відводити що-небудь убік, вгору, вниз.
– Завтра, позавтра ви від'їжджаєте... – тягнув я далі, зближаючись до неї й відгинаючи широке крило сосни, що мов загороджувало їй дорогу (О. Кобилянська);
Спритні пальці лікарки обережно відігнули марлю, і з-під неї показалось спершу одне, а потім і друге вухо (М. Трублаїні);
Андрій відігнув загнуту частину аркуша й глянув: там, в самім низу, написаний іншим чорнилом, стояв підпис... "Микола Чумак" (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)