віддалятися
ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДДАЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док.
1. Переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь.
Напружене око вбачало у пітьмі якісь тіні, що снуються в тумані, наближаються, віддаляються (М. Коцюбинський);
Та де їм [бранкам] було поспішати, коли з кожним кроком віддалялися вони від рідної землі і згасала остання надія, що дожене й відіб'є їх козацька сила (З. Тулуб);
Ми навмисне дали великого гака і віддалилися від Черемошу (І. Муратов);
// Іти, відходити.
Тихою, рівною ходою віддаляється [Іфігенія] в храм (Леся Українка);
Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко);
// Послаблюватися, ставати менш чутним унаслідок збільшення віддалі (про звуки).
Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи (Іван Ле);
Тарас стояв у житі біля дороги й ловив останні звуки, що віддалялись, тихли (Василь Шевчук);
Оддалилися в ушах перебої поїзда, попливли перед очима поля (С. Васильченко);
// перен. Відхилятися від предмета думки, спостереження і т. ін., зосередивши увагу на чомусь іншому.
Він усе фатальніше віддаляється від мети (Ю. Андрухович);
Долаючи один простір за іншим, Антон спостерігає, що віддаляється від істини буття (із журн.).
2. перен. Ставати далеким, чужим кому-, чому-небудь.
Леонід Семенович почував, що Ватя віддалюється од його [нього] навіки і вже ніколи не наближиться [наблизиться] до його (І. Нечуй-Левицький);
З Мартиновим я весь час кокетую .. Останні дні помітила, що він зрозумів моє ставлення до нього й потроху віддаляється (О. Донченко);
Тепер же я сиротина у світі зосталась, Що від роду оддалилась (П. Чубинський);
[Хілон:] Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)