відзвичаєння
ВІДЗВИЧА́ЄННЯ, я, с.
Дія і стан за знач. відзвича́їти і відзвича́їтися.
За хвилю засіріло вже навколо нього і він, розправляючи задеревенілі [задерев'янілі] ноги і з відзвичаєння сильно шкутильгаючи на поранену ногу, почав обережно вилазити з своєї криївки (М. Грушевський);
Ти – моя правда .. навчи відзвичаєнню – я вже умію брехати, Я плакати вмію, безсило ламаючи нігті (В. Коротич).
Словник української мови (СУМ-20)