відкарбовуватися

ВІДКАРБО́ВУВАТИСЯ, ується, недок., ВІДКАРБУВА́ТИСЯ, у́ється, док.

1. Залишати виразний слід на чому-небудь.

На цілині відкарбовувалися відбитки тракторних гусениць (А. Хорунжий);

Митрофан шукав собі срібні підкови, щоб були по каблукові, в міру тонкі і щоб посередині в них була чирвочка. Вона дуже гарно відкарбовується на снігу та вологій землі (Ю. Мушкетик);

На дорозі відкарбувались колії від важких тракторів (О. Донченко).

2. перен. Закріплятися, зберігатися (у свідомості, в пам'яті і т. ін.).

Тільки Віруньці й відкрилася у всіх подробицях тієї прогулянки, бо все до найменшого в душі відкарбувалось: розмова, інтонації, непевні сподіванки на щось (О. Гончар);

“Не знаєш часу, коли постанеш перед Господом” – ці фрази часто чую, настільки часто, що вони вже відкарбувалися в свідомості й сприймаються як даність (з рел.-церк. літ.).