відлазити
ВІДЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш, ВІДЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док.
Повзучи, переміщатися вбік або назад від кого-, чого-небудь.
Джапарідзе відліз з-за свого каменя убік, потім підвівся і легко пішов стежкою вгору (В. Собко);
– Та яких слідів? – Дивіться яких! – він важко відліз навкарачках [навкарачки] у сторону, понишпорив у темряві, повернувся з якоюсь дерев'янкою і з розмаху вдарив об пісок (М. Стельмах);
Карпо відліз до стінки, принишк, став чекати (С. Тельнюк).
Словник української мови (СУМ-20)