відламувати
ВІДЛА́МУВАТИ, ую, уєш, ВІДЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, ВІДЛОМИ́ТИ, омлю́, о́миш; мн. відло́млять; док., що.
Ламаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого.
Рудольф зітхає, підводиться, намацує китицю бузку, відломлює її й прикладає до гарячого лиця (В. Винниченко);
Восени воно [море] як розштормиться, то добиває крутою хвилею аж до цього пагорба, рве, відламує звідси брили чорнозему та глини... (О. Гончар);
По м'якенькій податливій лубці ще й обухом постукували, тоді здирали кору й відламували маленькі шматочки (М. Малиновська);
Ніяка сила не може втримати дітей, вони по черзі прошмигують повз лаву, на ходу одламують хрумкі ще гарячі осушки (Ю. Мушкетик);
Дівчата кинулися до куща, одломили по маленькій гілці червоної калини (І. Нечуй-Левицький);
Іван Зубов відломив шматок хліба (В. Кучер);
Було, як мати хліба напечуть, .. А я все цілюсь одломить шкоринку (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)