відлипати

ВІДЛИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛИ́ПНУТИ, ну, неш; мин. ч. відли́п, ла, ло і відли́пнув, нула, ло; док.

1. Відставати, відклеюватися (про щось прилипле, приклеєне).

От якби цю гілку та кинуть туди на глибоке, то всі черепашки відлипнуть, бо їм насподі холодно. І виповзуть всі на мілке, на літню воду (В. Близнець);

Я став знімати із себе светр, і при цьому від дірки, залишеної у вені шприцом, відлип тампон (Ю. Андрухович).

2. перен. Віддалятися, відходити від чогось.

Чиїсь кроки внизу. Труда відлипає від стіни, швидко-швидко хреститься і з одчаєм рве двері до себе (В. Винниченко);

А Брус як миттю прилип був до стіни, так миттю і відлип, і почав обходити стіл, щоб іти знов на середину кімнати (Б. Лепкий).

3. перен., розм. Давати кому-небудь спокій, переставати набридати.

– Ну, певно! Генеральські доньки! Куди мені до них. А, до речі, якби ти хоча б на хвильку від них відлип, то міг би зазнайомитися із Мальвою Ландою (Ю. Винничук).

Значення в інших словниках

1. відлипати — відлипа́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відлипати — -аю, -аєш, недок., відлипнути, -ну, -неш, док. Відставати, відокремлюватися, відклеюватися від чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлипати — ВІДДІЛЯ́ТИСЯ (перев. про що-небудь прикріплене — переставати бути разом із чимось), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, ВІДРИВА́ТИСЯ (внаслідок поштовху, потягнення); ВІДСТАВА́ТИ, ВІДПАДА́ТИ, ВІДВА́ЛЮВАТИСЯ (перев.  Словник синонімів української мови
4. відлипати — ВІДЛИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Відставати, відокремлюватися, відклеюватися від чогось. На п’ятий-шостий день після народження [щуреняти] відлипають вуха (Фізіол.  Словник української мови в 11 томах