відлучатися
ВІДЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДЛУЧИ́ТИСЯ, учу́ся, у́чишся, док.
1. Тимчасово виходити, виїжджати з якого-небудь місця.
– Треба вам буде куди відлучатися, я знатиму, що і за морем ви за мною скучатимете, як я тут за вами (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Будьте дома й нікуди не відлучайтесь (О. Гончар);
– Я відлучуся годинки на дві, а ти вже доглядай тут за всім (А. Шиян).
2. від кого – чого, рідко. Покидати, залишати кого-, що-небудь.
Там Маруся заручається, од батенька одлучається (Сл. Гр.);
І з сими словами всі три [Кінь, Свиня, Кіт] .. відлучилися від звірячої громади і пристали до людської (І. Франко);
Ориська хоче відлучитися від них [подруг] (Ірина Вільде).
3. тільки недок. Пас. до відлуча́ти.
20 січня 1600 р. конгрегація інквізиції винесла вирок, за яким Джордано Бруно відлучався від церкви і передавався світському суду (з навч. літ.);
При випасанні отар на високогір'ї новонароджені ягнята не відлучаються від матерів (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)