відмахувати
ВІДМА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДМАХА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. тільки недок. Махати комусь у відповідь.
Дівчата махають їм руками, кидають квіти, хлопці на танках відмахують їм весело (Ірина Вільде).
2. тільки недок., чим і без дод. Вимахувати (енергійно або в такт чому-небудь, як сигнал до чогось).
Відштовхнувся від місця і – побіг навмання за лелекою, несамовито відмахуючи руками й підстрибуючи (Б. Антоненко-Давидович);
Старий Йоганн Ляндвер, якщо вже й узявся підготувати гімназичний оркестр, – не припускав ніяких потурань. Він простоював коло кожного і рукою відмахував такти (О. Іваненко);
– Почекайте на нас коло мосту! Ми тепер вас, – потім ви нас! Чота відмахує руками, шапками, карабінами. Почекаємо! (О. Лисяк).
3. тільки недок., кого, що. Махаючи рукою, головою і т. ін., відганяти кого-, що-небудь.
Доктор мовчки курив, одмахуючи долонею дим (В. Винниченко);
Стояв той огир в перах i в попонi, стрункi раби одмахували мух (Л. Костенко).
4. що, перен., розм. Проходити, пробігати, проїжджати значну відстань.
Добрий кінь без попасу відмахував версту за верстою (Я. Качура);
До Бабинець [Дем'ян] під'їхав якоюсь хурою, а останні кілометри одмахав на своїх (Ю. Смолич);
– Герліц... Ого! Починається Сілезія! Відмахали за ніч добрячий шмат дороги! (В. Малик);
* Образно. Не одну версту відмахало воно [сонце] по небові (М. Коцюбинський).
5. тільки док., що, розм. Швидко виконати певну роботу.
Треба мерщій лібрето писати .. І він його за тиждень одмахав (Панас Мирний).
6. тільки док. Закінчити, перестати махати.
Василь Боженко, відмахавши кулаками, взявся куйовдити свою бороду, – така була звичка в нього (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)