відплачувати
ВІДПЛА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПЛАТИ́ТИ, ачу́, а́тиш, док., кому, чим.
Здійснювати, робити що-небудь у відповідь на чиїсь вчинки.
В Тебе, о Господи, милість, бо відплачуєш кожному згідно з ділами його! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Я любив молодого лікаря, як брата, а він відплачував мені тим же (Ю. Збанацький);
// Мститися за вчинене зло.
Дряпнула Бурка по серці така фальшивість приятеля, завзявся відплатити йому (І. Франко).
◇ (1) Відпла́чувати (віддава́ти, віддя́чувати, плати́ти, спла́чувати і т. ін.) / відплати́ти (відда́ти, віддя́чити, заплати́ти, сплати́ти і т. ін.) стори́цею:
а) (кому) дуже щедро віддячувати кому-небудь за добрі справи.
Земля любить, щоб її доглядали, тоді й людям сторицею відплатить (І. Цюпа);
б) жорстоко мстити за заподіяне зло.
Ми сторицею платим .. Лиходіям-злодіям проклятим (М. Рильський);
Прийди та подивися, яку я терплю муку люту... Віддяч їм за мене сторицею (Панас Мирний);
І вороги – бездушні дітозгуби [дітогубці] – на тебе [український народ] кинулись... Та не вбили вони тебе... Ти віддаси сторицею (П. Тичина);
За смерть Ніни та її батька партизани відплатили сторицею (Д. Бедзик);
в) зазнавати великого горя, нещастя або страшної помсти за заподіяне кому-небудь зло.
– Сплатять, Галю, сторицею сплатять! – партизан примовк, голосно ковтнувши слину (Іван Ле);
(2) Відпла́чувати / відплати́ти чо́рною невдя́чністю – бути невдячним, чинити зло за добро.
Він говорив, що народ за благодіяння відплатив чорною невдячністю князеві (з легенди).
Словник української мови (СУМ-20)