відразу
ВІДРА́ЗУ, присл.
1. Зараз же, негайно, в ту ж мить.
Весільний чад одразу вийшов у всіх з голови (І. Нечуй-Левицький);
– Як глянув я на неї, так і впізнав одразу. Вона! Коханка колишня! (М. Коцюбинський);
Ойкнув людський натовп, і відразу стало тихо-тихо (Ю. Яновський);
Залишившись з Тимком наодинці, дівчина відразу перемінилася, .. зробилася мовчазна і насторожена (Григорій Тютюнник);
Галина відразу пізнає запале, гостроносе, в хворобливих рум'янцях обличчя Григорія (М. Стельмах);
Задзеленчав дзвінок, шкільне подвір'я одразу спорожніло (О. Гончар);
// З першого разу, спочатку.
Але протока була значно ширша, ніж це відразу здалося (Ю. Смолич).
2. Одним заходом, за один раз.
Київ не відразу збудований (Номис);
Про все не напишеш в листівці відразу, А ти не запізнюйся, в гості приїдь (А. Малишко);
В хазяйстві ще стільки дірок, що не всі залатаєш відразу (М. Стельмах).
3. Раптово, несподівано.
Коли це одразу в хаті стало видно як удень (І. Нечуй-Левицький);
І відразу щось розтяло хмару (С. Васильченко);
В долині відразу зашуміло млинове колесо (М. Стельмах).
4. Разом, одночасно.
Грошей у нього в запасі було не дуже багато, а дві ями відразу копати і цямрувати, то день у день коштує (І. Франко);
Як зберуться до наших гості, то одразу на чотирьох мовах говорять (Леся Українка).
5. Тут же, дуже близько біля чого-небудь.
За трьома яблунями одразу починалося поле (Н. Рибак);
За Моравою одразу починались ліси та болота (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)