відречення

ВІДРЕ́ЧЕННЯ, я, с.

1. тільки одн. Дія за знач. відректи́ся.

Полюбили оба одну бідну, нужденну робітницю.., навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної [безмежної], до відречення від власної волі, від власної думки (І. Франко);

Але не вірити в Бога – це вже переходить поняття, це відлучує людину від собі подібних, ставить на ньому печать одречення од всього (Г. Хоткевич);

Ви жадаєте моєї повної покори, поклоніння вам, відречення від того, що для мене святе... відречення від самого себе (Р. Федорів).

2. Офіційний документ про відмову від своїх прав, поглядів і т. ін.

Ті, що хотять дуже забагатіти, то кров'ю підписують відречення (Г. Хоткевич);

Під загрозою смерті від генерала вимагали написати листа-відречення, але він відмовився (з мемуарної літ.).

Значення в інших словниках

1. відречення — відре́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. відречення — -я, с. 1》 тільки одн., рідко. Дія за знач. відректися. 2》 Офіційний документ про відмову від своїх прав, поглядів і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відречення — ВІДСТУ́ПНИЦТВО (відмова від своїх ідеалів, принципів, політичних переконань і т. ін.), РЕНЕГА́ТСТВО, ЗРА́ДА, ЗРА́ДНИЦТВО, ЗРЕ́ЧЕННЯ, ВІДРЕ́ЧЕННЯ рідше, ВІДСТУ́ПСТВО діал.  Словник синонімів української мови
4. відречення — ВІДРЕ́ЧЕННЯ, я, с. 1. тільки одн., рідко. Дія за знач. відректи́ся. Полюбили оба одну бідну, нужденну робітницю.., навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної, до відречення від власної волі, від власної думки (Фр., І, 1955, 307).  Словник української мови в 11 томах