відрощувати
ВІДРО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДРОСТИ́ТИ, ощу́, ости́ш, док., що.
Давати можливість відрости, досягати в рості якихось розмірів, якоїсь величини.
– Шкура – діло тонке, всякий її по-своєму рятує, а інший ще й відрощує на ній те, що має їжак (М. Стельмах);
Він одростив вуса, тим-то й важко було його зразу пізнати (В. Підмогильний);
– Костянтине Петровичу!.. Простіть... Вiд цього останнього “простiть” Кость зашарiвся. – “Простiть”? За що? Може, “простiть” – за гордовиту тiтку, що воло одростила на вихрестових баришах? (Б. Антоненко-Давидович);
Він відростив солідний старшинський вус (Іван Ле і О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)