відскакувати
ВІДСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. Стрибком або кількома стрибками віддалятися від кого-, чого-небудь.
А вона [Наташа], як навісна, то одскакувала від його [нього], то, прискакуючи, горнулася (Панас Мирний);
Відскакуючи від [убитого] .. ворога, Богдан відчув, як, ніби блискавкою, аркан пристебнув йому до голови руку з піднятою шаблею (Іван Ле);
Біля сіней Тимко виривається і відскакує вбік (Григорій Тютюнник);
Ключник відскочив, немов укушений гадиною (І. Франко);
Кінь смикнув, звівся на диби .. Семен ледве встиг відскочити вбік (Л. Смілянський).
2. Ударяючись об що-небудь, відлітати.
Крем'яхи стукались об стінки ступки, відскакували, розколювались (О. Донченко);
Об шоломи б'є залізо, та одскакує й дзвенить... (В. Сосюра);
Микола задумався і з усієї сили так уперіщив снопа, що рипиця [ріпиця] луснула і бич одскочив (І. Нечуй-Левицький);
В цю мить біля її вуха просвистів великий уламок цегли і, вдарившись об двері, відскочив вбік (А. Хижняк);
// перен., розм. Не зачіпати кого-небудь, не впливати на когось.
Навчити жити людей, кажу ще раз, неможливо: всяка правда відскакує від їхнього мозку, коли вона їм не потрібна (В. Підмогильний);
[Варка:] Людські слова од тебе, як од барабанної шкури, відскакують (Ю. Яновський);
// Від удару, поштовху і т. ін. зриватися, відпадати.
– Я як рвонув двері, так защіпка і відскочила (Г. Квітка-Основ'яненко);
Незабаром він знайшов камінь і гахнув ним кілька разів у замок. Дужка відскочила (О. Донченко).
3. Відриваючись, відокремлюючись від чогось, відлітати, падати.
З одежі, яка поролась, відскакували ґудзики (В. Барка);
Від залізної шматини відскакують іскри (А. Хижняк);
Чи брязне рама й загрімкоче й скалки одскочать до дверей?.. (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)