відхлипувати
ВІДХЛИ́ПУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ВІДХЛИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що, діал.
Те саме, що відхле́бтувати.
Князь, коронний подстолій, – у ті часи всі пили в Польщі! – нагледітися не міг, хоч і відхлипнути з келиха не забував... (Г. Колісник).
ВІДХЛИ́ПУВАТИ², ую, уєш, недок., ВІДХЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док.
Хлипати, схлипувати під час плачу.
Стара вже давно не чула, що панотець говорив, пожовкла, як віск, і тільки відхлипує (А. Свидницький);
Ориська ніби заспокоїлася. Не плакала, тільки відхлипувала глибокими ковтками (Ірина Вільде);
// Переводити подих під час плачу.
Христя .. не стримувала сліз .. Глибоко відхлипувала та судорожно здригалась (А. Іщук);
– Чого ти, Варко? – аж скрикнула господиня .. А я припала до гребеня, та й не одхлипну (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)