відхлипувати
ВІДХЛИ́ПУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ВІДХЛИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., діал. Відхлебтувати.
ВІДХЛИ́ПУВАТИ², ую, уєш, недок., ВІДХЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Хлипати, схлипувати під час плачу.
Стара вже давно не чула, що панотець говорив, пожовкла, як віск, і тільки відхлипує (Свидн., Люборацькі, 1955, 220);
Ориська ніби заспокоїлася. Не плакала, тільки відхлипувала глибокими ковтками (Вільде, Б’є восьма, 1945, 115);
// Переводити подих під час плачу.
— Чого ти. Варко? — аж скрикнула господиня.. А я припала до гребеня, та й не одхлипну (Мирний, І, 1954, 85).
Словник української мови (СУМ-11)