відщеплюватися
ВІДЩЕ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ВІДЩЕПИ́ТИСЯ, е́питься; мн. відще́пляться; док.
1. Відриватися, відколюватися від чого-небудь.
Лунко відщеплювались тріски, глухіше – кора; тріщали, шуміли і зітхали перебиті гілки (М. Стельмах);
Тріска, відщепившись від борта, хуркнула поблизу (О. Гончар).
2. хім. Відокремлюватися, відділятися (про молекули або їх частини).
Частина азоту гумінових кислот може відщеплюватись і вбиратись рослиною (з наук. літ.).
3. перен. Відриватися, віддалятися від певного суспільного середовища.
Чайка “замкнувся”, відщепився від світу (Д. Бузько);
– Відщепився від нашого роду, мов тріска від дерева (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)