віст
ВІСТ, а́, ч.
1. Гра в 52 карти.
Дорко .. пішов тепер зі старшими грати віста (О. Маковей);
Завзятих кличе картярів Бостон .. І віст, ще й досі серцю милий (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);
Після весілля одного вечора зібралися до нього знайомі пограти в віст (з мемуарної літ.).
2. Певна комбінація карт у грі в преферанс, бостон, яка дозволяє грати проти суперника, що взяв прикуп.
– Віст! – сказав Книш. – Пас! – обізвався Рубець (Панас Мирний);
– Віст! – вигукнув, повернувшись від телефона, заклопотаний ісправник і підніс руку з жировим королем (Б. Антоненко-Давидович);
// у знач. пред., розм. Згоден вступити в гру.
І з ранку до вечора “записували пульку” (так це в них називалося). Тільки й чути: “Сім перших!”, “Вісім третіх!”, “Я віст!”, “Я пас!” (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)