вісьта
ВІ́СЬТА, ВІ́ШТА, виг., діал.
Соб, цоб.
Аж тут чути: “Гатьта! вісьта!” Їде шляхом хлоп до міста (І. Франко);
* Образно. А то злучилися українці усіх земель в одно велике, яке могло світові заімпонувати, але осталися .. дві окремі влади, два окремі уряди, з котрих один тягнув вісьта, другий гайта... (А. Чайковський);
Семен, шарпнувши віжками, понуро крикнув: – Вішта! Ти! Кукурудзина... (В. Винниченко);
У передку воза сидів Павло. Він щосили поганяв коні, покрикував: “Вішта..!” Йому ніколи було поглянути назад (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)