вітання
ВІТА́ННЯ, я, с.
1. Загальноприйняте звернення (слово, жест і т. ін.) при зустрічі.
Тим часом моя товаришка побачила мене у вікно і вибігла на ґанок з голосним радісним вітанням (Леся Українка);
Допомагаючи Діні, він все ж таки встиг прошепотіти їй на вухо: – Найпрекраснішій зорі славної нової України вітання її сердечного раба (В. Винниченко);
Поруч з ним стояла Назіра, ледве випліскуючи долонями вітання Саїдові (Іван Ле);
Русевич мимоволі відповів і на рукопотиск і на вітання: – Добридень, Миколо Дмитровичу. Радий бачити вас отаким (Ю. Шовкопляс);
В голові колони .. побачили десяток чи й півтора піднятих у несміливому вітанні рук (Є. Доломан);
// Вияв приязні, прихильного ставлення до когось.
Засвітивши в кімнаті електрику, Марта побачила .. великий кошик білих хризантем .. Він так виглядав, немов прийшов до неї звідкись далеким посланцем, приніс їй чиєсь далеке й прекрасне вітання! (В. Підмогильний);
* Образно. Вітання в руки сонця перелине, зеленим димом доцвіте (В. Барка).
2. Усне або письмове поздоровлення чи побажання здоров'я, успіхів і т. ін.
Тато складав римовані поздоровлення всім знайомим на всі свята .. Усі його вітання неодмінно закінчувалися згадкою про троянди, які обов'язково повинні встеляти “життєву” дорогу (Ю. Винничук);
* Образно. Я чую пісню і палкі вітання І невмирущий поклик з далини! Ото – моя вітчизна і дорога! (О. Бердник).
3. рідко. Пригощання, частування когось чим-небудь.
– Та треба грошей на наливки... та на вина... на вітання значних гостей, .. – сказав отець Палладій (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)