віяльце
ВІ́ЯЛЬЦЕ, я, с.
Зменш. до ві́яло (у 1, 2, 6 знач.).
Прикажчики в магазинах стоять з пальмовими віяльцями (Леся Українка);
Засушені квіти, без кольору і запаху, майстерні віяльця з слонової кості і пер чужоземних птахів .. – все те висіло на стінах (Ірина Вільде);
Андрій Григорович сидів собі на валізці й доброзичливо, умиротворено, зворушено розпускав віяльцями зморшки круг очей (В. Винниченко);
Напроти нього [хана] .. стояли два шляхтичі. Один, добре знайомий Тимошеві, – довговолосий, сивий, у нагрудному панцирі, віяльцями розсипалися вуса; другий у круглій бобровій шапці з перами і в червоному пошарпаному жупані (Р. Іваничук);
Розмножується аїр декоративний діленням (відсіченням) кореневища, на котрому вже утворились молоді рослини з окремою точкою росту у формі віяльця (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)