в'ялий
В'Я́ЛИЙ, а, е.
1. Який перестав бути свіжим, соковитим; зів'ялий (про рослини).
Запахла осінь в'ялим тютюном (М. Рильський);
Згадай же ти кохання наше, останній запах в'ялих трав (І. Гончаренко);
// Позбавлений свіжості, пружності; зморшкуватий (про шкіру на обличчі, шиї і т. ін.).
Її в'яле обличчя стягнулось, погляд твердий, і в кожній закрутці срібного волосся – рішучість (М. Коцюбинський);
Ця поза невигідно випинає її [княгині] незрілі форми і на гармошку збирає в'ялу шкіру на шиї (І. Кулик).
2. перен. Те саме, що мля́вий.
Другий же брат Пандаром звався І вищий од верстви здавався, Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь (І. Котляревський);
Другого дня скрізь було тихо. Люди ходили в'ялі, спорожнені наче, ліниві (М. Коцюбинський);
Часто згадувалися Марiйчинi слова про її сусiдку з будинку навпроти. Марiйка теж стала в'ялою i так само лише простягала руку до лампи, не пробуючи вкрутити ґнота (Р. Андріяшик).
3. рідко. Те саме, що в'я́лений.
Аж ось – і сама приїхала .. Піщани тільки забачили свою “молоду” ззаду – високу, суху, як в'ялу тараню (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)