в'ялий

В'Я́ЛИЙ, а, е.

1. Який перестав бути свіжим, соковитим; зів'ялий (про рослини).

Запахла осінь в'ялим тютюном (М. Рильський);

Згадай же ти кохання наше, останній запах в'ялих трав (І. Гончаренко);

// Позбавлений свіжості, пружності; зморшкуватий (про шкіру на обличчі, шиї і т. ін.).

Її в'яле обличчя стягнулось, погляд твердий, і в кожній закрутці срібного волосся – рішучість (М. Коцюбинський);

Ця поза невигідно випинає її [княгині] незрілі форми і на гармошку збирає в'ялу шкіру на шиї (І. Кулик).

2. перен. Те саме, що мля́вий.

Другий же брат Пандаром звався І вищий од верстви здавався, Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь (І. Котляревський);

Другого дня скрізь було тихо. Люди ходили в'ялі, спорожнені наче, ліниві (М. Коцюбинський);

Часто згадувалися Марiйчинi слова про її сусiдку з будинку навпроти. Марiйка теж стала в'ялою i так само лише простягала руку до лампи, не пробуючи вкрутити ґнота (Р. Андріяшик).

3. рідко. Те саме, що в'я́лений.

Аж ось – і сама приїхала .. Піщани тільки забачили свою “молоду” ззаду – високу, суху, як в'ялу тараню (Панас Мирний).