гад
ГАД, а, ч.
1. Земноводна тварина або плазун.
На острові там усякі звірі й гади живуть, а богатирі й стережуть їх, щоб вони куди не вийшли і не наробили шкоди людям (з легенди);
До пенька з усіх сторін повзли вужаки .. Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (О. Донченко);
* Образно. [Антей:] В тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги (Леся Українка);
* У порівн. Тіні од листя й од квітів манячать під ногами, як холодні гади (С. Васильченко).
2. перен., зневажл. Про огидну, підступну людину.
– Невже брехав?.. Уб'ю гада! Ну, повертайсь... Щось у сій кишені... зав'язано... (В. Винниченко);
Ні чума, ні атомні снаряди, Ні жало зміїне клевети [наклепу], Ні продажні зрадники і гади Не скорять нас, сестри і брати! (М. Рильський);
// Уживається як лайливе слово.
Матюха довго й пильно дивився йому в обличчя, а потім одійшов крок. – У, гад! – вирвалось у нього (А. Головко);
– Мерзавці [мерзотники]! Насаджали людей невинних в камеру ось і мучите. Не підходь, бо вб'ю! Сволота!! Гади!! (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)