гамалик
ГАМАЛИ́К, а́, ч., діал.
Карк (у 1 знач.).
Мені видко було крізь одхилені двері обидві фігури, що сиділи край столу одна проти одної, гамалик станового, його круглі високі плечі (М. Коцюбинський);
– Я одного разу підзирав за одною парою, так цілувалися, – хихикаючи, розповідав він. – А я як закричу: “Ай-я, як вам не соромно”, – а вони й порозбігалися... – І ніхто тебе не тріснув по гамалику? (Григорій Тютюнник);
З-під руки дядька випірнула гостролиця молодичка в білому очіпку й засукала маленькими червоними кулачками перед моїм обличчям. – Лакиза, посіпака... По гамалику його, – хтось за моєю спиною (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)