гаман
ГАМА́Н, а́, ч.
1. Шкіряна сумочка для грошей.
Бурлака витяг з гамана гроші й шпурнув шинкареві на стіл (І. Нечуй-Левицький);
Сагайдачний взяв з пояса ремінний гаман, розпустивши очкур на ньому, дістав звідти золотого червінця (Іван Ле);
Вершник зневажливо посміхнувся, гидливо кинув на землю шкіряний гаман. Задзвеніло золото (О. Бердник);
* У порівн. Рот розкривався, як порожній гаман, і в ньому шипіли слова, щось про царенка, злото, дорогі страви (М. Коцюбинський);
// Гроші.
Я довго жив у столиці і мав нагоду пересвідчитись, що зараз сильний не той, хто має шаблю, а той, хто має великий гаман! (В. Малик).
2. Торбинка для тютюну, люльки та інших дрібних речей; кисет.
Підперізувались вони [чабани] шкуряним поясом і прив'язували до його гаман, вицвяхований і ґудзиками, і мідними бляшками, з кресалом і губкою (О. Стороженко);
– Звідкіля вас Бог несе? – спитав чоловік, витягаючи з гамана люльку й набиваючи її тютюном (І. Нечуй-Левицький);
Методично витяг він із кишені гаман, набив люльку, викресав вогню і затягнувся міцними корінцями (З. Тулуб).
3. Те саме, що бума́жник.
Він ще раз витягнув із кишені піджака товстого гамана і там між рахунками й розписками швидко намацав своїми досвідченими пучками Палиного листа (Б. Антоненко-Давидович);
Столярчук витяг з широкої кишені брезентовий гаман, а з нього наші контракти і ще якісь папірці (І. Муратов);
Макітра купив собі нового бумажника. Гаман був з добрячої тисненої шкіри (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)