гарбати
ГА́РБАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. що. Те саме, що загріба́ти.
Знову опустилась [дівчина] на траву й стала обома руками гарбати й кидати назад у фартушину польове добро [квіти] (Панас Мирний).
2. що і без прям. дод. Грабувати.
Зняв з плеча торбу Мирон Данилович і, хилившися, розв'язує. А грабіжник так і горить очима; простягає руку наперед: гарбати... (В. Барка);
А ти добро все гарбав, Ховав, глитай, в коморі (М. Нагнибіда);
– Хай Бог милує, щоби я гарбав та свавільничав!.. Я тільки своє забрав! Це ж наші коні (О. Гончар).
◇ (1) Га́рбати [собі́] в скри́ню (в скри́ні) що – привласнювати що-небудь у великій кількості.
Ми .. не будемо більше давати тобі нашої сили, нашого здоров'я, щоб ти гарбав собі в скрині золото й срібло (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)