гарбати
ГА́РБАТИ, аю, аєш, розм.
1. перех. Те саме, що загріба́ти.
Знову опустилась [дівчина] на траву й стала обома руками гарбати й кидати назад у фартушину польове добро [квіти] (Мирний, II, 1954, 68);
Орав тобі і сіяв, Аж згорбився в покорі, А ти добро все гарбав, Ховав, глитай, в коморі (Нагн., Пісня.., 1949, 147).
2. перех. і без додатка. Грабувати.
— Хай бог милує, щоби я гарбав та свавільничав!.. Я тільки своє забрав! Це ж наші коні (Гончар, III, 1959, 65).
Словник української мови (СУМ-11)