гарем
ГАРЕ́М, у, ч.
1. Жіноче приміщення у будинку багатого мусульманина.
Грек розказував про східні гареми, про афінських грекинь (І. Нечуй-Левицький);
Стоять з гарему звалища сумні. Садок і башта, тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Леся Українка);
Великий двоповерховий палац, до якого примикають гарем, кухня та інші служби, потопає у зелені тінистого саду (В. Малик);
Найвродливіші дочки українських степів, Кавказьких гір і гарячого Єгипту чекають на тебе в гаремі біля фонтану (Р. Іваничук).
2. Дружини та наложниці багатого мусульманина – мешканки цього приміщення.
Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать (Т. Шевченко);
* Образно. Червоний півень, схожий на сердитого турка в чалмі, .. щось тривожне крикнув на курячий гарем (Григорій Тютюнник);
// розм. Коханки якогось чоловіка.
В мене в голові проносяться мрії про гарем непорочних, добрих і несмілих панянок (С. Процюк).
Словник української мови (СУМ-20)