гидко
ГИ́ДКО, розм.
1. Присл. до гидки́й.
Над урвищем стовпилося кілька чоловік. В променях місяця .. Сахно бачила, як гидко просвічували їхні тіла (Ю. Смолич);
Раптом їй стало ясно, що Клименко не помиляється. Але як вона гидко повелася з ним! (О. Гуреїв);
Старий офіцер одіпхнув її, ще й налаяв дуже гидко (І. Нечуй-Левицький).
2. у знач. пред.
[Денис:] Та й гірко ж і гидко на похмілля, всередині все аж труситься!.. (М. Кропивницький);
– Думаєте, мені самій не гидко, що тут таке неподобство та грязюка? (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)