глитай
ГЛИТА́Й, я́, ч.
Заможний власник, перев. із селян, багатство якого здобуте за рахунок найманої праці і визискування бідняків.
Чи міг же він бути на боці поміщиків і тих сільських глитаїв, чи, як тепер їх називають, куркулів, од яких стільки натерпівся колись його покійний батько й він сам? (Б. Антоненко-Давидович);
– В економії хоч неділя є, хоч уночі не заставляють хребта гнути, а в глитаїв і ночами, як у пеклі... (О. Гончар);
* Образно. Батько підвівся і кінцем батога роздавив на шкірі [коня] Шалапута ґедзя. – Ач, як уп'явся, глитай! (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)