глупий
ГЛУ́ПИЙ, а, е, рідко.
Нерозсудливий, нерозумний (про людину).
Його жінка, глупе .. сотворіння, півдня сиділа на ґанку спеціально для того, аби відбирати шану, бачити поклони і принижене згинання (Г. Хоткевич);
– Ти ж, Гедеоне, благородну рать розпочав проти бидла і глупих простаків (Р. Іваничук);
// Безглуздий, непродуманий.
– Лишім ту глупу суперечку, Доро... – обізвалася [мати] (О. Кобилянська);
Я, здається, трохи глупий режим їди тримала під час першої половини нашої зими в Києві (Леся Українка);
// у знач. ім. глу́пий, пого, ч. Нерозсудливий, нерозумний чоловік.
Кажуть, ніби в ступі їздить [Яга] без коня... Мало чого глупі Плещуть навмання (П. Грабовський);
Прокажи, як мовлять українці, глупому молитву, то він рідного батька вилає нею (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)