глянець
ГЛЯ́НЕЦЬ, нцю, ГЛЯНС, ГЛЯНЦ, у, ч.
1. Блиск вилощеної, начищеної, відполірованої, покритої лаком і т. ін. поверхні.
На черевику глянець зник (М. Шеремет);
Я чобітки всім [солдатам] витер, а тоді змастив, декому підшив, причепурив. Глянсу навів, наче лаковані (Ю. Яновський);
Він пройшов до столу легкими кроками, наче не ступаючи по чистих, до глянцу натертих квадратах паркету (Н. Рибак);
// Блиск волосся, очей, шкіри і т. ін.
Хвороща засмаг до синього, до фіолетового блиску. І був схожий (не тільки глянцем шкіри, а й товстеньким животом) на добірного синього баклажана (В. Близнець).
2. перен. Про блискучий зовнішній вигляд і манери людини.
Він віддасть його [хлопчика] комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)