гнівити
ГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. гнівля́ть; недок., кого.
Виклика́ти гнів, роздратування; сердити.
І не ходіть за іншими богами, щоб служити їм та щоб вклонятися їм, і не гнівіть Мене [Бога] роботою ваших рук, і Я не вчиню вам лихого (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Явдоха (з докором):] Петрусю! не гніви батька (Панас Мирний);
Напевно, спокій і виразність Настиних слів найбільше й гнівили Славка (О. Копиленко).
◇ (1) Гніви́ти Бо́га (Го́спода), перев. із запереч. – уживається для вираження незадоволення чиїми-небудь словами, вчинками.
– Не добрий він тобі судився, тебе їм [ним] Бог скарав. – Мамо, не гнівіть Бога, се все вже Бога гнівите! – мене дорікає дочка моя (Марко Вовчок);
– Не гніви, Григорію, Господа, – почувся знову батюшчин голос. – Молися краще й уповай на милість його (Василь Шевчук); Гріх (нема́ чого́, ні́чого і т. ін.) [і] Бо́га [милосе́рдного] гніви́ти див. гріх.
Словник української мови (СУМ-20)