голод
ГО́ЛОД, у, ч.
1. Гостре відчуття потреби в їжі, сильне бажання їсти.
Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла, під серцем її млоїло, в животі корчило (М. Коцюбинський);
Коли ми виспались після чатування, я відчув нестерпний голод (Олесь Досвітній);
Од голоду в животі аж верещало (Д. Бузько);
// Тривале недоїдання через відсутність їжі.
– А мене хто чим годував, як я з голоду пухла?.. – одказала, повертаючись, Марина (Панас Мирний);
Я от їхав і бачив, як на моїх очах мерли з голоду люди (В. Винниченко).
2. Відсутність або гостра нестача хліба та інших продуктів харчування через неврожай або з інших причин у населеному пункті, районі, країні тощо.
Я думав про тьму, що в тих селах царить, Про бідність, про голод, про муку (І. Франко);
Втратила [Україна], крім мільйонів загиблих в боях і засланнях політичних, ще 6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік (О. Довженко);
Рано вдарили морози; вибили всю ярь і озимицю [ярину й озимину], заповідався й на той рік голод (П. Загребельний).
3. на кого – що і з означ., перен. Гостра нестача кого-, чого-небудь украй необхідного.
Я мушу наситити жагучий голод на добрі речі (У. Самчук);
– Чому б тобі та не поїхати до Петербурга? Там зараз голод на вчителів, на учнів і взагалі на всякий учений люд (Василь Шевчук).
Намлі́тися го́лодом див. намлі́тися.
◇ (1) [І] го́лод і (та) хо́лод <[І] хо́лод і (та) го́лод> – важкі життєві умови з великими матеріальними нестатками.
Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та нестачах (Панас Мирний);
[Йоганна:] Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, щоб міг він мати скрізь собі притулок, щоб голоду й холоду не знав (Леся Українка);
– А маленьким же .. чого тільки не було йому: і холод, й голод – усе було волам чужим хвости крутить (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)