голубець
ГОЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.
1. Зменш.-пестл. до го́луб 1, 3.
Голубець гукає, як пари шукає (Номис);
Де не взявся сизокрилий голубець (Л. Глібов);
Під образами паперові голубці, квітки (Леся Українка);
* У порівн. А Петрик такий біленький, такий вичесаний, гей голубець (Марко Черемшина).
2. Фігура в танцях.
Як скочу голубця, ще й принаджу молодця (з народної пісні);
// Народний танець, у якому виконуються такі фігури.
Раптом лунає голос аранжера [розпорядника]: “Голубець!” і пари з'єднуються й пускаються у вировий танець (І. Франко);
// Музика до цього танцю.
На селі, по той бік ставу, грали музики то голубця, то горлицю, а то метелицю (Василь Шевчук).
3. Див. голубці́.
Словник української мови (СУМ-20)