гольтіпака
ГОЛЬТІПА́КА, ГУЛЬТІПА́КА, и, ч., зневажл.
1. Убога людина; голодранець.
– Що се за чоловік, – каже стара .. – Такий обірваний та обшарпаний, зовсім гультіпака, а дав тобі таляра! (О. Стороженко);
Сьогодні вранці так зневажливо розмовляла [Ярина] з ним. Але .. чому зневажливо? Чому? Тому, що гольтіпака він безхатній? (О. Ільченко).
2. Нероба, ледар; гультяй.
– Дуже, дуже багато швендяє сюди гольтіпак, що, нічого не вміючи і нічого не знаючи, туди хочуть за добрими людьми (Г. Квітка-Основ'яненко);
Павлусь ніколи не каже: “мій батько”, а все каже: “мій банк”, як говорять в його дурному кружку [оточенні] молоді пещені гультіпаки (І. Нечуй-Левицький);
Дію балади П. Гулак-Артемовський переніс в умови українського побуту. Пана Твардовського наділено характерними рисами українського багатого козака-гультіпаки, бешкетника (з навч. літ.);
// Уживається як лайливе слово.
[Фесько:] Ах ти, підбрехачу! Ах ти, гольтіпако! Та почекай же ти, навчу я тебе, як мому [моєму] чоловікові брехню завдавати! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)