гомін
ГО́МІН, мону, ч.
1. Звучання розмови.
Під однією хатою зібралася купа дівчат та парубків, чути було веселий гомін (Б. Грінченко);
Дзвінок голови – і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Є. Кротевич);
// Розмови, чутки.
Ходив гомін, що старші сини покійного панотця не дуже мирять з своїми парафіянами (І. Нечуй-Левицький);
Події, що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку, тепер уже здавалися .. неминучою дійсністю (А. Головко).
2. Безладний шум; гамір.
Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чутно гучного (Леся Українка);
Окремі зітхання, стогони та вигуки ночі змінилися густим, безперервним гомоном дня (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)