город
ГОРО́Д, а, ч.
Ділянка землі, перев. при садибі, для вирощування овочів.
Сидить циган на городі Темненької ночки, До блискавки вибирає Чужі огірочки (С. Руданський);
Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Л. Глібов);
За садом розлігся й город: картопля, капуста, помідори, морква, цибуля та інше (Ю. Смолич);
Нам дiсталася вислоброва, полатана зеленим мохом клуня i дванадцять з половиною соток городу (М. Стельмах).
ГО́РОД, у, ч.
1. заст., розм. Те саме, що мі́сто¹ 1.
В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (І. Котляревський);
Ходжу-блуджу по городу Великому, великому. Одкрив би я своє серце, Та нікому, та нікому (П. Куліш);
Як тільки та валка подорожніх стала табором у городі коло собору, то зараз її й обступили паліївці – козаки й діти, молодиці й дівчата (Д. Мордовець);
Я побачила східний город і японські вітрини крамниць (М. Хвильовий);
Дороги розбагнючило, і трактори волокли автомашини з молоком майже до города (В. Дрозд).
2. спорт. Окреслене лініями на землі місце в масових іграх, зокрема в городки.
Вибитим городок вважається тоді, коли він повністю перелетів або перекотився через задню або бокові лінії городу (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)