городки
ГОРОДКИ́, і́в, мн.
1. Спортивна командна гра, яка полягає в тому, що гравці намагаються меншим числом ударів вибити з города (у 2 знач.) циліндричні дерев'яні цурки, складені у вигляді різних фігур; скраклі.
У хатах пустіло, на дворі піднімався гук. Там уже строїлися одні в городки, другі в зайця, треті в свинки (Панас Мирний);
Ми в дитинстві не фізкультурили: ну, “у м'яча”, ну, “наввипередки”... “у городки” (Остап Вишня);
Гра в городки на свіжому повітрі загартовує організм (з наук.-попул. літ.).
2. Вишитий, намальований або змережаний візерунок у вигляді зубців.
Змережування городками вживається в тих же місцевостях, де й змережування черв'ячком. Вишивають городки різними кольорами (з наук. літ.);
Зовнішня поверхня чаші вкрита вохряним ангобом, а на червоному тлі зроблено розпис жовтою фарбою: подвоєні кінські голівки, хрест, трикутники, городки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)