городище
ГОРОДИ́ЩЕ, а, с., іст.
Поселення, укріплене валами і ровами.
Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався (С. Скляренко);
Дивне видовище відкрилось очам перського царя на лівобережжі Порати. Аж до наступної річки на сході він не бачив жодного скіфа, а якщо траплялися села чи городища, то вони були попалені (І. Білик);
Вважають, що Чорноліське городище було одним з укріплень, яке захищало лісостепове землеробське населення від нападів войовничих степових племен кіммерійців (з наук.-попул. літ.);
Германці і слов'яни жили в селах. Але в них були укріплені місця, захищені земляним валом і частоколом, де вони ховали свої сім'ї, худобу і майно під час ворожих набігів. Слов'яни називали ці місця городищами (з навч. літ.);
// архл. Місце, де збереглися рештки укріпленого поселення.
Острів цей, куди ми висадились, зовуть городищем, бо тутечка була перша будова січовиків (О. Стороженко);
Серйозні заперечення викликають також погляди про архаїчність керамічного комплексу роменських городищ (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)