городище
ГОРОДИ́ЩЕ, а, с., архл. Поселення, укріплене валами і ровами.
Германці і слов’яни жили в селах. Але в них були укріплені місця, захищені земляним валом і частоколом, де вони ховали свої сім’ї, худобу і майно під час ворожих набігів. Слов’яни називали ці місця «городищами» (Іст. середніх віків, 1955, 4);
Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався (Скл., Святослав, 1959, 7);
// Місце, де збереглися рештки укріпленого поселення.
Острів цей, куди ми висадились, зовуть городищем, бо тутечка була перша будова січовиків (Стор., І, 1957, 253);
Серйозні заперечення викликають також погляди про архаїчність керамічного комплексу роменських городищ (Вісник АН, 7, 1957, 20).
Словник української мови (СУМ-11)