городище
ГОРОДИ́ЩЕ, а, с., архл. Поселення, укріплене валами і ровами.
Германці і слов’яни жили в селах. Але в них були укріплені місця, захищені земляним валом і частоколом, де вони ховали свої сім’ї, худобу і майно під час ворожих набігів. Слов’яни називали ці місця «городищами» (Іст. середніх віків, 1955, 4);
Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався (Скл., Святослав, 1959, 7);
// Місце, де збереглися рештки укріпленого поселення.
Острів цей, куди ми висадились, зовуть городищем, бо тутечка була перша будова січовиків (Стор., І, 1957, 253);
Серйозні заперечення викликають також погляди про архаїчність керамічного комплексу роменських городищ (Вісник АН, 7, 1957, 20).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- городище — -а, с., археол. Поселення, укріплене валами і ровами. || Місце, де збереглися рештки укріпленого поселення. Великий тлумачний словник сучасної мови
- городище — ГОРОДИ́ЩЕ, а, с., іст. Поселення, укріплене валами і ровами. Вийшовши на вал городища, Ант довго дивився й прислухався (С. Скляренко); Дивне видовище відкрилось очам перського царя на лівобережжі Порати. Словник української мови у 20 томах
- Городище — Городи́ще іменник середнього роду назва деяких міст Орфографічний словник української мови
- Городище — М. у Черкаській обл., райцентр, на р. Вільшанка; 18 тис. мшк.; підприємства харчової промисловості (один з перших цукрових заводів Яхненка і Симиренка), будівельних матеріалів (родовища лабрадориту); залізничний вузол; Покровська церква (1771)... Універсальний словник-енциклопедія
- Городище — Городи́ще, -ща, -щу (м.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- городище — (ст.слов.) Стародавнє укріплене поселення, яке звичайно оточувалося земляним валом з ровом або глинобитними, кам'яними чи цегляними стінами. Архітектура і монументальне мистецтво
- городище — Городище, -ща с. Древнее земляное укрѣпленіе, городище. Бур'януваті городища. К. XII. 130. Словник української мови Грінченка