1. Словник української мови в 11 томах

городити

ГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, недок., перех.

1. Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан).

— А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обійдеться? — сказав Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 354);

— Чи паркан городитиме? — дивувались люди, намагаючись розгадати наміри силача (Шиян, Баланда, 1957, 129).

◊ Горо́д городи́ти — починати копітку безуспішну справу.

— Та чи варт тоді город городити? Чи не краще тоді вдома лишитися?.. (Коцюба, Нові береги, 1959, 81).

2. перен., розм. Говорити дурниці, нісенітниці і т. ін.

— Ти, дитино, не бійся того, що там татко городить у своїй ображеній амбіції (Фр., VIII, 1952, 52).

◊ Городи́ти тереве́ні (небили́ці, дурни́ці і т. ін.) — те саме, що городи́ти 2.

Нестор дивився на неї поблажливими, спокійними очима, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри.., 1958, 572);

Дурниці ти, Парамоне, городиш, все тобі жарти на умі (Ю. Янов., І, 1958, 459);

Дорогою їх наздогнав Яків Плачинда.., їй [Любі] довелося городити Якову різні билиці й небилиці (Стельмах, І, 1962, 527).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. городити — городи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. городити — -роджу, -родиш, недок., перех. 1》 Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан). 2》 перен., розм. Говорити дурниці, нісенітниці і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. городити — ГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, недок., що. 1. Ставити що-небудь (огорожу, тин, паркан). Не одному хазяїну поміг пліт городити, скільки кіп хліба ціпом збити: на усі руки був наш Денис (Г. Словник української мови у 20 томах
  4. городити — див. говорити Словник синонімів Вусика
  5. городити — горо́д (рідше тин) городи́ти, який і без означення, перев. несхв. Починати якусь копітку справу. — Перш за все, Мусію Степановичу, відібрати землю у поміщиків. Без цього нема чого і город городити (А. Головко); — Та чи варт тоді город городити?... Фразеологічний словник української мови
  6. городити — Городи́ти, -роджу́, -ро́диш, -ро́дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. городити — Городити, -джу, -диш гл. 1) Городить, огораживать. Я такими дурнями тини городила. Чуб. V. 1114. Городив він раз із батьком хлів. Грин. І. 166. 2) Говорить вздоръ, городить. Старий говорить-городить, та на правду виходить. Ном. № 8676. Словник української мови Грінченка