гостинець
ГОСТИ́НЕЦЬ¹, нця, ч.
1. Якась річ або ласощі, які звичайно привозять, приносять або передають звідки-небудь як подарунок.
Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших: матусі очіпок, шовком гаптований, чи плахту червону; мені доброго намиста або стрічок (Марко Вовчок);
Завжди батько, вернувшись з поля, казав нам, що або відняв, або випрохав у зайця по шматочку хлібця нам як гостинець (М. Кропивницький);
Як приїхала бабуся із села, Всім гостинців .. привезла: Майці – диню-скороспілку, ягідок, А для Клима, для онука – пиріжок (І. Нехода);
* У порівн. Баба Ганна, сидячи з Гризельдою за роботою, усе намовляла її виходити заміж за князя Заславського, .. просила та канючила, наче дитина гостинця (І. Нечуй-Левицький).
2. перен. Про удар, постріл, травму від удару і т. ін.
То теє промовляв [Голота], На присішках став, Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця у груди посилає (з думи);
Уляна, плачучи, показує сусідці .. синці – гостинці п'яного, сердитого чоловіка (М. Коцюбинський);
Марта спересердя уперіщила пужалном підручного по морді – всю зворотну путь чмихав і крутив носом бідолаха від того гостинця (І. Волошин).
ГОСТИ́НЕЦЬ², нця, ч., діал.
Великий битий шлях.
Широкий битий гостинець тягнувся, як розвитий звій полотна серед зеленого лісу (Н. Кобринська);
Шляхи несли в своєму річищі друзів, побратимів, гостей. Тому й називалися вони гостинцями (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)